Це історія народження на межі — між вразливістю і силою, розгубленістю і самовизначенням. Миттєвість, коли світ руйнується, а ти збираєш себе наново — з уламків, що стають твоїм новим фундаментом.
У 2022 році, на тлі повномасштабного вторгнення, я опинилася в Норвегії — далеко від Києва, який став моїм новим домом після втрати Луганська у 2014-му. Почуття втрати, розірваних зв'язків і невизначеності супроводжували мене щодня. Щоб утримати себе, я почала фотографувати власне відображення у дзеркалах — ніби шукаючи доказ свого існування, намагаючись знову впізнати себе.
У 2022 році, на тлі повномасштабного вторгнення, я опинилася в Норвегії — далеко від Києва, який став моїм новим домом після втрати Луганська у 2014-му. Почуття втрати, розірваних зв'язків і невизначеності супроводжували мене щодня. Щоб утримати себе, я почала фотографувати власне відображення у дзеркалах — ніби шукаючи доказ свого існування, намагаючись знову впізнати себе.
Ці зображення стали формою діалогу: я надсилала їх своєму чоловікові, тримаючись за зв'язок, який не могла зруйнувати жодна межа. Дзеркала на фотографіях перетворилися на метафору вибору — межу між правильним і неправильним, минулим і майбутнім, реальністю і її відображенням.
Після повернення до Києва я перетворила ці фотографії на колажі. У процесі створення межі дзеркал поступово зникали — розчинялися кордони, залишаючи тільки мене: людину, яка обирає власний шлях.
"VMRSHNKV" — це історія війни як трансформації. Про те, як крихке стає сильним. Як розбиті частини збираються у нову цілісність. Як скло і сталь зливаються, створюючи щось інше — незламне і живе.
This is a story of being born at the edge — between vulnerability and strength, confusion and self-determination. It is the moment when the world shatters, and you gather yourself anew — from fragments that become your new foundation.
In 2022, against the backdrop of full-scale invasion, I found myself in Norway — far from Kyiv, my new home after losing Luhansk in 2014. The feelings of loss, broken connections, and uncertainty accompanied me every day. To keep hold of myself, I began photographing my own reflection in mirrors — as if searching for proof of my existence, trying to recognize myself again.
These images became a form of dialogue: I sent them to my husband, holding on to a bond that no border could break. The mirrors in the photographs turned into a metaphor for choice — the boundaries between right and wrong, past and future, reality and its reflection.
Upon returning to Kyiv, I transformed these photographs into collages. During this process, the frames of the mirrors gradually disappeared — the boundaries faded, leaving only myself: a person choosing her own path.
"VMRSHNKV" is a story of war as transformation. Of the fragile becoming strong. Of shattered pieces assembling into a new wholeness. Of glass and steel merging to create something different — unbreakable and alive.
